Книга была прочитана (собственно - проглочена) за одну ночь.

О качестве текста могу сказать следующее: читая его (те части, что собственно про войну), флешбеки с 2014 года накрывали регулярно. В некоторых местах невольно останавливался от мороза по коже, взмокшей спины и сердца, отбивающего галоп даже не в груди, а в ушах. Это при том, что я по жизни отнюдь не самый впечатлительный человек (а после всех этих войн - и подавно).

Но там и кроме войны много всего. Даже очень личного, о чем какой-нибудь другой человек никогда бы не решился поведать. А Валера решился. Причем, вовсе не для красного словца, без лишнего натурализма, пафоса и эпатажа. Это о многом говорит.

Музика не просто подобається чи не подобається - вона творить світогляд.

Важлива якість солдата - вміти самостійно розвантажити свою психіку.

Дурні вимагають - безсоромні заробляють. Музикант, що пише подібну музику, подібний до священика, який наставляє свою паству ненавидіти інакодумців.

В житті покращення якихось рис людини тягне за собою пиху, а за пихою - купу інших вад, основаних на самозакоханості та відсутності поваги до оточення.

Я мислив стереотипами, був упевнений, що старша людина завжди розумніша і мудріша, але тут я побачив, що тридцятилітні мужики поводяться як малолітні хулігани, дозволяючи собі знущатися над тими, хто молодший, і несуть несусвітню муру.

Нас карають колективно для того, щоб зробити морально стійкішими або зламати, для того, аби ми навчилися працювати в команді й нести відповідальність один за одного.

Те, що зі мною тут відбувалося, я сприймав як справедливе покарання за свій спосіб життя.

В усіх ситуаціях намагаюся чинити гідно, навіть якщо на мене ніхто не дивиться.

В собачому колективі добродушність завжди приймають за лоховство. ...собачий колектив не пробачає слабкостей. Зараз ти промовчиш, а потім тобі на шию ноги звісять.

Приходили в армію через безвихідь або тому, що хотіли уникнути строчки, замінивши її лайтовим проходженням служби, розтягнутим на три роки.

Потрібно бути неймовірно сильною особистістю, щоб залишитися собою і не стати жертвою армійської битовухи.

Психологія людей, які живуть за принципом: "ми не хочемо, щоби нам було краще, ми хочемо, аби тобі було так само погано, як нам".

Один і той самий чоловік у формі і без вів себе по-різному... навіть армійська еліта - десантники - була з’їдена цією корозією пропаганди бидлостилю.

Як багато зла може зробити проста слабкість, бездіяльність або байдужість.

Я хотів потрапити на війну... але війна сама мене знайшла.

Чи давав я хабарі? Так. Чи пропонував їх. Так. Турбувала мене ситуація в країні? Абсолютно ні. Мене турбувало лише власне благополуччя, комфорт та амбіції. Ось і прийшов час платити за свій особистий внесок.

Мені здається, що є щось, що підштовхує нас до певного шляху, але йти по ньому чи ні - вирішувати тобі.

- Яка в тебе мотивація? - Не знаю. Просто таке відчуття, що я повинен тут бути.

На війні зона комфорту звужується до найпростіших потреб: попити, поїсти, попрати, помитися, поспати.

На війні люди стають іншими. Добрими чи поганими – це вже інше питання… Вся внутрішня гидота дуже швидко проявляється в людині й вилазить назовні. Те ж стосується і хороших якостей… є абсолютно мерзенні люди, яким можна доручити складне бойове завдання, а є добряки, яким ніколи не довіриш прикривати власний тил.

Ми були на своїй землі. Нас тут чекають. Можливо, не всі, можливо навіть меншість, але заради навіть невеликої кількості тих, хто вірить в нас, потрібно було закінчити розпочате.

Чим важча дорога – тим глибше очищення.

Почуття гумору – наслідок наявності інтелекту.

Заради чого я залишився? Щоб ніхто з моїх близьких не побачив і не відчув того, що довелося мені.

Як і будь-який наркотик, він тебе нищить, отруює твою свідомість, вбиває твою особистість.

Свобода – це не дар, а привілей, за який потрібно заплатити велику ціну.

Коли ти сидиш довгий час на одному місці, а тебе щодня посипають з арти – дах потроху, але впевнено їде.

Резюмируем: книга очень и очень достойная. Мастрид однозначно! Ибо она не просто написана - она выстрадана. И потому она будет интересна не только тем, кто участвовал в нынешней российско-украинской войне или близко причастен к околовоенным процессам, а и широкому кругу читателей. Надеюсь, мы увидим ее на Львівському форумі видавців.



Благодаря таким высокодостойным воинам, как Валера, настоящим Героям, Украина до сих пор существует. То, через что он прошел на протяжении своей юной жизни (а ему ведь всего 24!), достойно уважения.

Горжусь, что имею честь знать этого Человека лично.